Європейський Конґрес Українців
 Голова: мгр.Левко Довгович. ul.Pajorova 14, 04001 Košice, Slovak Republic; tel/fax +421 55 625 3112
Секретаріат: 49 Linden Gardens, Notting Hill Gate, London, England, tel. +44 20 7229 8392; fax. +44 20 7792 2499
email: ecusec@gardens.idps.co.uk; web-site: http://www.ukrajinci.hu/EKU.htm

представляє українські громади

Бельгії, Боснії, Болгарії, Великої Британії, Греції, Данії, Іспанії, Естонії, Латвії, Литви, Німеччини,

Польщі, Румунії, Словатчини, Угорщини, Франції, Хорватії, Чехії, Швеції, Югославії

28 жовтня 2003 р.

Звернення

Президії та Секретаріяту Европейського Конґресу Українців
до складових організацій-членів з нагоди найбільш трагічного ювілею нашого народу - 70-річчя Голодомору в Україні.

Не так давно запитали визначного науковця-історика, проф. Нормана Дейвіса, щоб оцінив, котра нація найбільш потерпіла у 20 столітті. Він без вагання відповів: “Найбільше потерпіла і постраждала в Европі українська нація!”
Щороку, в останню суботу місяця листопада, світове українство, а з ним і представники демократичного світу, з великим сумом і тихою молитвою згадують жертви Голодомору в Україні. Але у 2003 році, в році 70-річного ювілею трагічних подій, цілий рік ще з більшою скорботою згадуємо і вшановуємо пам’ять понад семи мільйонів невинних людей-українців, які 70 років тому були насильно приречені на страшну мовчазну смерть пляномірно зорганізованим Голодом у 1932-33 роках.
Для кожної демократично мислячої людини на світі виринає абсурдне питання: “Як це можливо, що цілий світ у 1932-33 роках, а потім і дальші десятиліття, мовчав про найбільший ґеноцид 20 століття в Европі?” Причина такої іґнорації цих подій на Україні, сьогодні вже загально відома.
Ще з доби панування вождя пролетарської революції Леніна, відомі його висловлювання такого змісту, мовляв дайте українцям все, що хочуть, тільки України не давайте, бо ми залишимось без хліба. Московські вожді більшовиків нічим не відрізнялись від московських царів у питанні “єдиної неділимої матушки-Русі”. Зуміли, однак, імперіялістичні методи царської Росії “підшити” під найдемократичніші закони-проклямації і своєю неперевершеною пропагандою довгі десятиліття обманювати цілий демократичний світ.
Тенденції “єдиної неділимої...” відчуваємо ще й у третьому тисячолітті.
Приходом Сталіна, зокрема після доби НЕПа, був взятий послідовний курс на ліквідацію приватної власности, а оскільки Україна була багатою аграрною землею, яку недарма називали “житницею Европи”, то вся увага зосередилась на українського волелюбного, національно свідомого, сільського господаря, з головною метою: зліквідувати патріотичні, самостійницькі тенденції в Україні.
Для придушення всіх видів протистояння серед українського народу, зокрема традиційного українського націоналізму, тобто безмежного патріотизму та для ліквідації українських “куркулів”, а в розумінні московських пролетарів-шовіністів кожний свідомий українець був “запеклим націоналістом”, а кожний українець-селянин - “куркулем”, брутальний режим Сталіна насильною колективізацією та прийняттям кількох жорстоких законів у 1932 році, ніби для охорони “соціялістичного режиму” та “соціялістичної власності”, відкрив безмежні можливости застосування масового ґеноциду до нашого народу.
Найбільш трагічною була весна 1933 року. За статистикою визначного професора Роберта Конквеста, на весні 1933 року приблизно 25 тисяч українців вмирало з голоду щодня.
Одним словом, Сталін вжив голод-ґеноцид, щоб зламати волелюбність і опозицію української нації проти колективізації, червоного терору і московського панування.
І знову виринає питання: чи є можливим, щоб демократичний світ у 1932-33 роках і ще довгі роки після того, не бачив, можливо й не хотів бачити, що приблизно одна четвертина населення однієї з держав Европи – України померла голодною смертю, а в тому числі аж одна третина всіх українських дітей?!!
Цей факт можна частково виправдати тим, що Сталін і його прибічники, яничарів-українців не виключаючи, азіятськими методами Чінґісхана докладно подбали про приховання всіх знаків Голодомору. Українські територіяльні кордони, хоронені елітними частинами червоної армії, перших 9 місяців 33 року були герметично закриті для людей із закордоння, аж поки не прочищено всіх слідів Голодомору.
Щойно у 80-их роках, випуском документального фільму під назвою “Жнива Розпачі” та виданням книги проф. Роберта Конквеста “Жнива Смутку”, а згодом представлення Звіту Комісії про Голод в Україні Конґресові США, світу відкрилась трагедія нашого народу, внаслідок чого Уряд Сполучених Штатів Америки, а цього року Канади, Бельгії, Аргентини та України заявили, що Голодомор 1932-33 років був однозначно ґеноцидом проти українського народу.
Живі свідки трагічних подій 1932-33 років, сьогодні уже відверто розповідають про ті роки і своїми фактами очевидців, підтверджують гірку правду, що, і наперекір запереченням сучасних “захисників Сталінських правд”, Голодомор 1932-33 років був незаперечним ҐЕНОЦИДОМ проти українського народу!
У вступі до народної книги-меморіялу “Голод-33”, журналістка Лідія Коваленко, між іншим написала:
“Гірку істину не можна забути нам... В могилу, де лежить 7 з половиною мільйонів українських селян, зійшли найкращі. Гинули працьовиті, самостійні хазяї, яким пришивали “Куркульський саботаж”. Відходили в небуття сільські майстри й винахідники... Лягали в сиру землю непокірні нащадки козацькі, які не могли змиритися зі сваволею влади... Вигибала сільська інтелігенція, носій культури і національної ідеї, об’єкт особливо пильної уваги ДПУ-НКВД. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, все, що мислило, опиралося насильству, протестувало, шукало правди – все це нещадно винищувалось з корінням, і осиротілі діти, приречені до голодної смерти, не могли понести далі науку своїх батьків... Воістину перевернувся світ українського села...”
Пророчі слова Тараса Шевченка, у вірші “На цвинтарі”, які написані майже сто років до згадуваних подій, можна сміло застосувати і до жертв Голодомору-ґеноциду:

“... Ніхто їх не знає, Повіє над ними,
Ніхто щиро не заплаче, Тільки роси ранесенько
Ніхто не згадає. Сльозами дрібними їх умиють.
Тільки вітер тихесенько А онуки – їм байдуже...”

Отже, з нагоди цього трагічного ювілею нашого народу, є святим обов’язком кожного українця-патріота заявити перед світом про цю неймовірно страшну й жорстоку правду, яка відбулась в Україні перед 70 роками.
З цього приводу звертаємось до Проводів і членів 30-ти українських організацій в 20-тьох країнах Европи, організованих в Европейському Конґресі Українців, щоб в країнах свого поселення різними способами й методами звернули увагу на згадувану трагедію нашого народу і переконали співгромадян, щоб разом з українцями цілого світу в четверту листопадову суботу згадали “не злим, тихим словом” 7 з половиною мільонів невинних жертв більшовицького терору.

Нехай буде всім жертвам Голодомору Вічна і Блаженна пам’ять!

За Президію і Секретаріят Европейського Конґресу Українців
мґр Левко Довгович

Голова.

д-р Любомир Мазур
Голова Голова Секретаріяту